ПРОФІЛАКТИКА ХРОНІЧНОГО ГЕПАТИТУ

     Хронічний гепатит — це запалення печінки будь-якої етіології, що триває не менше 6 міс.

На частку гепатиту вірусної етіології припадає не менше 80 % захворювань печінки; з них 68 % випадків у Європі —-на гепатит В, 12 % -- гепатит А, 16 % — гепатит С.

    Первинна профілактика хронічного активного гепатиту спрямована на дотримання принципів здорового способу життя, запобігання прийому алкоголю і контакту з гепатотоксичними речовинами та скринінгове визначення серед здорового контингенту населення так званих асимптомних носіїв вірусу гепатиту В, котрі можуть бути джерелом інфекції. Медичним працівникам і особам, що контактують з хворими на вірусний гепатит, новонародженим від матерів з позитивною реакцією на НВsАg проводять активну і пасивну імунізацію проти гепатиту В. Одночасне введення імуноглобуліну у високих дозах та проти гепатитної вакцини створює імунітет проти гепатиту В.

    Вторинна профілактика спрямована на досягнення тривалої ремісії процесу, боротьбу з рецидивами та ускладненнями, поліпшення репаративних процесів, усунення застою жовчі в жовчних шляхах. Комплексне профілактичне лікування в амбулаторно-поліклінічних умовах значною мірою визначає завершення захворювання.

Важливе значення для вторинної профілактики має режим праці та відпочинку. Якщо процес прогресує, хворих визначають інвалідами III групи і переводять на роботу, що не пов'язана з надмірними фізичними навантаженнями. У пізніх стадіях захворювання за вираженої недостатності функції печінки хворих на хронічний вірусний гепатит визнають інвалідами II групи.

    Більшість хворих на автоімунний гепатит у стадії ремісії обмежено працездатні та визначаються інвалідами III групи. У разі частих рецидивів і ускладнень автоімунного гепатиту,переходу його в цироз печінки хворих визнають інвалідами II групи, а у тяжких випадках — інвалідами І групи.

Превентивною дієтотерапією передбачені щадіння печінки, зменшення запальних, деструктивних і дистрофічних змін у ній, запобігання переходу хронічного процесу в цироз печінки, поліпшення функцій печінки та коригування обмінних процесів.

Енергетична цінність раціону має відповідати енерговитратам організму, їжа таких хворих повинна містити достатню кількість білків (1,5—2,3 г), жирів (1,2—1,8 г) і вуглеводів (4—6 г) — із розрахунку на 1 кг маси тіла хворого.

Важливе значення мають білки тваринного походження (молоко, сир, кефір, пісна яловичина, нежирна риба, яєчний білок).

Потреба в жирах має задовольнятися передусім за рахунок олії (соняшникової, маслинової, кукурудзяної) та молочних жирів. Раціон збагачують вітамінами. Режим харчування — 4—5 разів на добу.

    Забороняють тугоплавкі жири (яловичий, баранячий, гусячий тощо), жирне м'ясо (свинина, баранина, гуси, качки)та рибу (лосось), екстрактивні речовини (рибні, м'ясні та грибні відвари), продукти, що багаті на холестерин (мозок,печінка, риб'ячий жир, серце, нирки тощо), смажені страви, копчення, консерви, какао та гострі приправи (гірчиця, перець, оцет тощо), солону їжу, алкогольні напої.

    Рекомендують мало мінералізовані води, що містять іони гідрокарбонату, хлору, натрію та кальцію (боржомі, поляна квасова, єсентуки, нафтуся, нарзан, рапа курорту Моршин)— по 100 мл 2—3 рази на день.